Випускники Згурівської гімназії, які захищають нашу Батьківщину

Зленко Олександр Олександрович

Народився 23.05.1992 року в Згурівці. З п’ятого класу навчався в Згурівській гімназії, яку успішно закінчив у 2009 р.

У 2009-2014 р.р. навчався в інституті телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».

Із червня 2014 р.- офіцер 74 окремого розвідувального батальйону.

Із серпня 2014 р. по даний час  бере участь у бойових діях по звільненню території Донецької області. (тому іншу інформацію надавати не можна)

Панасенко Андрій Геннадійович

Панасенко Андрій Геннадійович народився 12 листопада 1987 року в смт Згурівка Згурівського району  Київської області. Навчався в Згурівській гімназії, яку успішно закінчив у 2005 році. Продовжив навчання в Національному технічному університеті України «КПІ».

Панасенко Андрій брав участь у бойових діях у зоні проведення АТО в таких гарячих населених пунктах як Сватово, Старогірськ, Старобільськ. Був бійцем 23-ої бригади реактивної артилерії «Ураган».

На даний час демобілізований. Працює.

Удовенко Євгеній Вадимович

Євгеній корінний згурівчанин, народився 15.02.1994. Закінчив Згурівську гімназію в 2011 році і відразу вступив до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». У лютому 2015 року після дострокового випуску був направлений для проходження служби в м. Володимир- Волинський у  14 окрему механізовану бригаду .

Із 2 липня 2015 року по 1 травня 2016 року перебував в зоні АТО.

Із 25 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року 14 окрема механізована бригада виконувала бойове завдання в зоні АТО в районі с. Велика Янісоль неподалік Маріуполя. У подальшому служба проходила в інших точках Донецької області.  

У даний час старший лейтенант Удовенко Євгеній Вадимович займає посаду начальника центру зв’язку тилового пункту управління польового вузла зв’язку 14 окремої механізованої бригади .

Як ти, такого вже нема,

Тебе ніким не замінити,

В душі печаль, в очах сльоза,

Ми спогадами будем жити.

Не гасне пам’ять, та свіча згоріла

 Твого і доброго, і світлого життя.

 Туди ідемо, де твоя могила,

 А в серце біль і спогади летять.

 Ти вже у Бога в золотій заграві,

 А ми не забуваємо й на мить.      

 І образ твій, і всі слова ласкаві

 Завжди у серці нашім будуть жить.

12 вересня 2016 року минуло 40 днів з дня трагічної смерті

 Хангана Сергія Юрійовича (03.12.1989 – 04.08.2016) -  льотчика 3 класу військово-транспортної авіації України (літак АН-26), помічник командира корабля авіаційного загону змішаної авіаційної ескадрильї м.Чугуїв військової частини А-4104, учасника АТО.

«Людина помирає стільки разів,

скільки раз вона втрачає дорогих їй людей…»

А.Чехов

Він був красивою, унікальною, неповторною дитиною. Його можна було впізнати по стуку в двері, по манері письма, по світлу, яке з’являлося там, де він знаходився, він вносив у життя фарби, які прикрашають життя.

Попри свій юний вік він був одним із найкращих юнаків, завжди готовий служити рідній Вітчизні, радувати маму Лідію і всіх нас. Він першим завжди приходив на допомогу. Він приносив Світло і Радість в кожен наш дім, завжди проявляв турботу і відданість. Він подарував нам багато тепла і любові. Його добре серце і широка душа завжди були відкриті до людей. Важко згадати людину, кому б він не залишив частинку свого серця.

Жахлива ДТП в місті Чугуєві Харківської області на пішохідному переході біля воріт частини, де служив Сергій, обірвала життєву дорогу цього юнака – Хангана Сергія…

Ця трагедія торкнулася в душах болісною струною всіх, хто його знав. А втрата люблячого сина, справжнього друга, вірного брата, турботливого племінника, щедрого дяді, щирого хрещеного для трьох хрещеників не вкладається в нашій свідомості. Ми втратили не тільки Сергійка, а й ціле молоде Життя. Адже все тільки розпочиналося…

Народився Ханган Сергій 3 грудня 1989 року в місті Ноябрську Тюменьської області. У сім’ї був другим сином. Навчався в Ноябрську, а в 2002 році приїхав у Згурівку із сім’єю і успішно вступив до 7 класу Згурівської гімназії. Тривогу вчителів і класного керівника про адаптацію до нового класного колективу швидко розвіяв. Клас був дружним, але справжню Дружбу вони пізнали лише тоді, коли Сергійко продовжив спільно з ними шкільні будні. Міцна дружба, веселі шкільні вечори, виконання різних акторських ролей, відважна футбольна команда, неординарне сприйняття світу, перше кохання, із 2007 року навчання в Кіровоградській льотній академії, вагоме надбання – троє хрещеників у трьох вірних друзів-однокласників, мрія на радість собі і мамі про свій весільний кортеж з майбутньою нареченою Вікторією, і найзаповітніша мрія про власних діточок…

Але неспокій душі і серця за долю Батьківщини 17 вересня 2015 року спонукають прийняти рішення піти добровольцем служити у Повітряні Сили Збройних сил України. Менше, ніж за рік присвоїли військовому льотчику Сергію звання лейтенанта.

Завжди у всіх важливих і відповідальних справах був першим. Першим ступив і на пішохідний перехід… Небо забрало кращого…

Як і для батьків, учителям теж дуже важко хоронити своїх дітей. Коли ти в 1 класі їх береш за маленьку тремтячу ручку з батьківських теплих долонь, відчуваєш величезну відповідальність, адже бачиш їх життєрадісних і сповнених вірою і надією в світле і прекрасне майбуття. Нашій багаторічній учительській практиці зустрічаються діти – мамина втіха, діти – татова втіха, діти – Сонце. А Сергійко був дитиною – Велике Любляче Серце.

А потім, в силу трагічних і печальних обставин, мусиш всіма силами зібратися, щоб розділити біль і горе з батьками з приводу вічної розлуки з дитиною.

До кінця наших днів ми будемо пишатися, що вчили такого хлопчика, а пізніше – військового льотчика, лейтенанта Повітряних Сил Збройних сил України, який цінував гідність людську, дружбу і честь понад усе.

Сергійко! Ми дякуємо тобі за той дорогоцінний час, який ти провів з нами. Мамі, Лідії Іванівні, родині і друзям, усім хто допомагав виховувати і навчати хлопця, зараз найважче. Ми готові пройти цей важкий шлях разом.

Світлі спогади про дитину, яка чесно і гідно прожила своє молоде життя, залишивши по собі плоди своїх добрих справ, завжди будуть сильнішими за смерть.

Україна втратила одного з кращих своїх синів. Історія молодого і короткого життя назавжди залишиться яскравим прикладом для всіх нас.

Словами важко загоїти на серці страшну рану від такої трагедії.

Поділяємо горе всієї родини, сумуємо разом з Вами, підтримуємо Вас у годину скорботи і низенько схиляємо голови перед вічною пам’яттю. Просимо Бога, хай візьме Сергійка до Царства Небесного, а батькам і родині, друзям і всім, хто знав Сергійка, здоров»я, сил моральних і фізичних, щоб витримати біль гіркої і непоправної втрати.

Ми вічно будемо тебе пам’ятати, Сергійко!

Жовтим листям летить наша туга в незбагненний обшир вічної розлуки, і солоні сльози висихають на вітрі, і голос хрипне в сумному “Прощай…”.